Back to the workbench

[melihov]

З початку війни тривожність та загальне розгублення зовсім витіснили бажання продовжувати якісь модельні проекти. Вільний час повністю йшов на перегляд та обговорення новин, щоденні обдзвони родичів та друзів, спорадичну допомогу місцевим проукраїнським організаціям. Решта витрачалася на спроби якось відволіктись та вийти зі стану фрустрації.

Зараз психіка дещо адаптувалася, ситуація більш стабільна, родичі дають собі раду. Спробував покопирсатися в покинутих моделях. Дістав пару давно забутих недоробок та дещо почистив, склеїв, зібрав докупи. Був здивований наскільки це допомагає. Випливли старі концепти. Руки згадали техніки обробки пластику та роботи з допоміжними матеріалами, заразом перебравши їхні запаси. Тож не дарма моделізм у якості “кінестетичного” хобі з дрібною моторикою рекомендовано як протидію депресії та занепокоєнню. Вже згадував про це раз і два, але не думав, що впевнюсь на власному досвіді. Звичайно це й близько не той рівень стресу, який переживають зараз мільйони співвітчизників. Але повернення до нормального існування необхідно всім. Якщо хобі цьому допомагає, то треба шукати для нього місце в зміненому світосприйнятті.